Тема 5. Біорізноманіття рослин і грибів. Особливості їхньої організації.
Тема 5. Біорізноманіття рослин і грибів. Особливості їхньої організації.
План
Систематика та еволюція вищих рослин.
Біорізноманіття грибів. Особливості будови та життєдіяльності грибів.
Роль рослин і грибів у природі та житті людини.
1.ВИЩІ РОСЛИНИ, або Ембріофіти (Embryophyta), або наземні рослини, – група зелених рослин, пристосованих до життя на суходолі. За сучасними уявленнями, до вищих рослин належать Мохоподібні та Судинні рослини, представлені групами Судинні спорові та Насіннєві. Ембріофіти походять від прісноводних зелених водоростей, а їхніми найближчими сучасними родичами є харові водорості. Через те у вищих рослин є ознаки, що вказують на спорідненість із водоростями. Їхні клітинні оболонки побудовані з молекул целюлози, що утворюють каркас, занурений у матрикс із геміцелюлози й пектинів. Клітинні оболонки, як правило, прозорі для сонячного світла, дуже стійкі до хімічних й механічних впливів, проникні для води й розчинених речовин. У зелених рослин двомембранні пластиди з хлорофілами а і b, утворюється полісахарид крохмаль, що відкладається про запас у вигляді зерен у стромі пластид тощо. Проте умови життя на суші дуже відмінні від умов життя у воді: вони мінливіші та різноманітніші. Це стало причиною великих змін у організації наземних рослин: а) наявність тканин; б) поява вегетативних органів – кореня та пагона, що здійснюють усі процеси життєдіяльності; в) ускладнення циклу відтворення. На відміну від своїх гаплоїдних предків вищі рослини характеризується чергуванням в онтогенезі двох поколінь – нестатевого (гаметофіт) і статевого (спорофіт). Гаметофітне покоління продукує гаплоїдні статеві клітини – гамети. Гамети зливаються в зиготу, з якої формується багатоклітинний зародок (ембріон), а згодом і спорофіт. Нестатеве покоління шляхом мейозу утворює спори, з яких розвивається гаметофіт . Отже, ВИЩІ РОСЛИНИ (Ембріофіти) – це багатоклітинні рослини, в яких наявні тканини, органи та відбувається цикл відтворення з чергуванням поколінь.
Мохоподібні – це невисокі трав’янисті рослини, які є найбільш примітивними з вищих рослин. Про це свідчить їхня подібність із водоростями, як-то: відсутність ксилеми і флоеми, наявність ризоїдів, сланева будова тіла. Водночас мохоподібні є вищими рослинами, які мають ознаки пристосування до життя на суходолі. У них з’явились покривні й основні тканини, прості за будовою стебло і листки. Для мохоподібних характерне чергування поколінь, але на відміну від інших вищих спорових рослин у їхньому циклі відтворення гаметофіт переважає над спорофітом. Мохоподібні включають три групи: Антоцерові, Печіночники і Справжні мохи. Типовим представником Антоцерових є антоцерос гладкий. Ця рослина цікава тим, що її слань має слизисті порожнини, в яких поселяються ціанобактерії з роду Носток. Найбільш відомими представниками Печіночників є маршанція мінлива (печіночник звичайний), яка трапляється там, де ніколи не буває сухо: по берегах річок, у болотистих місцях, на вогких скелях, зрубах старих колодязів, стінах сільських хат тощо. Найвідомішими представниками справжніх мохів є зозулин льон і сфагнові (торф’яні) мохи . Дослідженням мохоподібних займається окремий розділ ботаніки – бріологія. Отже, Мохоподібні – вищі спорові безсудинні рослини, в яких у життєвому циклі переважає гаметофіт.
Судинні спорові рослини (Pteridophyta) – вищі рослини, які розмножуються та розселюються за допомогою спор. Спори у цих рослин – особливі округлі клітини, які слугують для нестатевого розмноження та розселення. Вони мають оболонки для захисту від несприятливих умов, хлоропласти, ядро, незначаний запас поживних речовин. За сучасними уявленнями, до судинних спорових рослин належать Плауни, Хвощі, Папороті Насіннєві (Spermatophyta) – група вищих судинних рослин, які розмножуються та розповсюджуються за допомогою насіння. До насіннєвих рослин належать Саговники, Хвойні, Гінкгові, Гнетові та Квіткові . Ознаками вдосконалення насіннєвих рослин є: 1) розмноження насінням, що містить зародок майбутньої рослини, запас поживних речовин і насіннєву шкірку, що захищає зародок від несприятливого впливу середовища; 2) поява пилку й запилення, що забезпечує перенесення пилкових зерен із сперміями до насіннєвих зачатків з яйцеклітинами; 3) наявність насіннєвого зачатка, що забезпечує запліднення та розвиток зародка за рахунок поживних речовин добре розвиненого нестатевого покоління; 4) запліднення незалежне від води, внутрішнє (спермії проникають до насіннєвого зачатка з яйцеклітиною через пилкову трубку, а не через водне середовище). Ці ознаки дали змогу насіннєвим рослинам пристосуватися до наземних умов життя і досягти вищого рівня розвитку порівняно зі споровими рослинами.
2.Гриби є еукаріотичними організмами, клітини яких мають такі особливості:
1) структурним компонентом каркаса клітинних оболонок є полісахарид глюкан, а поперечні містки між його молекулами утворює хітин (переважно у справжніх грибів) або целюлоза (переважно у несправжніх грибів); 2) органелами руху грибів можуть бути джгутики (справжні гриби) або псевдоподії (слизовики); 3) клітини багатьох грибів містять невеликі вакуолі, які є вмістищем запасних поживних речовин і шкідливих продуктів метаболізму; 4) у грибів розвинуті секреторні міхурці (везикули), що відповідають за транспортування та виділення за межі топлазми різних сполук; 5) запасають гриби глікоген (справжні гриби) або міколамінарин (несправжні гриби), кінцевим продуктом обміну білків є сечовина. Усі гриби, незалежно від походження, об’єднує осмогетеротрофний спосіб живлення, тобто живлення органічними речовинами, що поглинаються всією поверхнею грибниці разом з необхідними мінеральними сполуками. Усі ділянки міцелію відокремлені від середовища лише клітинною оболонкою з хітину або целюлози й плазматичною мембраною, відмерлих клітин, як у корі коренів рослин, немає. У субстраті органічні речовини містяться досить часто у вигляді складних сполук, тому гриби секретують назовні ферменти-гідролази, які розщеплюють ці речовини та здійснюють зовнішнє травлення. При осмогетеротрофному живленні надходження поживних речовин до клітини залежить від площі її поверхні. Тому в ході еволюції у грибів збільшилася площа тіла. Гриби «прагнули» її збільшити, не змінюючи при цьому об’єму свого тіла. Вегетативне тіло переважної більшості грибів являє розгалужену систему ниток (гіфів), яка називається грибницею (міцелієм). Гіфи грибів дуже швидко й необмежено ростуть. Окремий гриб може за 24 год утворити грибницю довжиною 1 км. Такий швидкий ріст компенсує відсутність активного переміщення на рівні організмів. За такої структури гриби почали розмножуватись й розселятись за участі різноманітних спор. Живлячись усією своєю поверхнею, переважна більшість грибів розвивається всередині ґрунту, відмерлої органіки або живого організму. Оскільки тіло грибів перебуває в субстраті, спороносні органи утворюються над субстратом і досить часто з утворенням плодових тіл. Отже, у широкому розумінні ГРИБИ (Fungi sensu lato) – безхлорофільні еукаріотичні гетеротрофні організми, які мають зазвичай грибницю, здатні до осмогетеротрофного живлення, необмеженого росту та розмноження за допомогою спор. Чим зумовлені різноманітність і поширення грибів? Гриби – це одна із найдавніших, найбільших та найрізноманітніших груп еукаріотичних організмів. Найдавніші палеонтологічні знахідки грибів виявлено у вулканічних породах віком 2,4 млрд років. Відкриття було здійснено під час буріння 900-метрової товщі давніх базальтів на території ПАР. Із часом гриби стали невід’ємним складником усіх водних і наземних екосистем. Гриби трапляються на всіх континентах земної кулі й навіть в Антарктиді. Більшість грибів живуть у ґрунтовому та наземному середовищах, паразитують у живих організмах. Поширені гриби й у найдавнішому водному середовищах життя. Водні гриби (псатирела, сапролегнія, фіалоцефала) розкладають органічні рештки, паразитують на рослинах і тваринах, вступають у симбіотичні відносини з іншими організмами .
За способом живлення гриби поділяють на сапротрофні, паразитичні, мутуалістичні та хижі. Сапротрофні гриби є найважливішими редуцентами органічної речовини та ґрунтоутворювачами на планеті. Паразитичні гриби взаємодіють майже з усіма еукаріотами; зокрема, фітопатогенні гриби паразитують на рослинах, зоопатогенні – на тваринах, включно з людиною, а мікофільні – на інших видах грибів. Мутуалістичні гриби утворюють взаємовигідні стосунки з іншими організмами: мікоризоутворювачі – з корінням судинних рослин, амброзієві гриби – з мурашками й термітами. Існують хижі гриби, які ловлять нематод, сплітаючи хитромудрі пастки, з яких ті не в змозі вибратися (наприклад, артроботріс, зоопагус). Іншою особливістю, що забезпечує поширення та різноманітність грибів, є різноманітність способів розмноження й зміни генетичного матеріалу. Найпоширенішим способом розмноженням грибів є розмноження спорами. Їх поділяють на спори нестатевого розмноження й спори статевого розмноження, або, як їх називають у мікології, – мітотичними й мейотичними спорами. Мітоспори – це спори, що утворюються в результаті відособлення фрагментів, генетично ідентичних з вегетативним тілом. Їхні ядра утворюються в ході мітотичного поділу звичайних ядер. За способом утворення їх умовно поділяють на спорангіоспори та конідії, а за рухливістю – на рухливі зооспори та нерухливі апланоспори. Мейоспори – це спори, що утворюються в результаті відособлення фрагментів тіла, утворених унаслідок генетичної рекомбінації. Їхні ядра утворюються в ході мейотичного поділу зиготних ядер і не є ідентичними зі звичайними ядрами. За способом утворення виокремлюють три типи мейоспор: зигоспори, аскоспори та базидіоспори. Спори грибів мають малі розміри і зазвичай розносяться вітром, в окремих видів вони можуть поширюватися водою або тваринами. Спор утворюється величезна кількість (наприклад, печериця за 2 доби утворює 2 млрд спор, тіло трутовика – 10 млрд спор щорічно). Спори можуть утворюватись у спорангіях (ендогенні спори) та відокремлюючись від спеціалізованих гіфів (екзогенні спори). Вегетативне розмноження грибів здійснюється частинами міцелію, брунькуванням. Статеве розмноження – дуже складне й має тенденцію до зникнення. Основою статевого розмноження грибів є три типи генетичної рекомбінації: 1) пресексуальний процес – це обмін плазмідами без генетичної модифікації взаємодіючих особин (наприклад, у слизовиків); 2) парасексуальний процес – це обмін ядрами без їхнього злиття й мейотичного поділу (наприклад, у аспергілу чи пеніциліуму); 3) статевий процес з утворенням стійкого диплоїдного ядра та поділом шляхом мейозу (у більшості грибів). Отже, визначальними особливостями для поширення й різноманітності грибів є різноманітність їхніх способі
На Землі існує понад 1 500 000 видів грибів, проте лише 5 % з них описано вченими. Щороку відкривають сотні нових видів. Як показали молекулярнофілогенетичні дослідження початку XXI ст., різні групи грибів мають різне походження, й систематизувати їхнє різноманіття складно. В наукових колах пропонують різні підходи до класифікації організмів цієї групи. У традиційному, або широкому, розумінні (Fungi sensu lato) група ГРИБИ поєднує справжні гриби, несправжні гриби й слизовики. Досить часто несправжні гриби й слизовики розглядають як грибоподібні організми. Несправжні гриби – це група грибів, у яких клітинна оболонка з целюлози; запасають міколамінарин, джгутикові стадії мають один або два джгутики, мітохондрії з трубчастими кристами. За новітньою системою, несправжні гриби утворюють кілька груп у складі групи Хромальвеоляти. Представниками несправжніх грибів є лабіринтули, сапролегнія, фітофтора, плазмопара, гіфохитріум та ін. Найвідоміші з них – фітофтора та сапролегнія . Фітофтора (Phytophthora infestans) спричиняє серйозне захворювання картоплі, відоме як фітофтороз. Гриб також може інфікувати помідори і деякі інші види пасльонових. Фітофтороз був головним винуватцем Великого голоду в Ірландії (1845) і картопляного голоду в Шотландії (1846). Сапролегнія паразитарна (Saprolegnia parasitica) спричиняє інфекційне захворювання акваріумних риб або їхньої ікри. Слизовики – група грибів, у яких спороносні структури нагадують плодові тіла грибів, фаготрофний спосіб живлення, рухливість на вегетативній стадії розвитку, відсутність клітинної оболонки. Плазмодії містять пігменти, що надають їм різноманітного забарвлення. Джерелом живлення є бактерії, клітини грибів та одноклітинні твариноподібні. В природі слизовики – це активні бактеріофаги, які відіграють значну роль у регуляції бактеріальної флори ґрунтів, є збудниками захворювань культурних рослин (наприклад, плазмодіофора є збудником кіли капусти, спонгоспора – парші картоплі). Отже, грибоподібними організмами є представники несправжніх грибів і слизовиків. Які особливості та різноманітність справжніх грибів? Справжні гриби – це група грибів, більшість з яких утворює міцелій, клітинна оболонка містить хітин, запасають глікоген, мають один задній джгутик або втратили його і мітохондрії з пластинчастими кристами. У справжніх грибів двогеномні клітини, в яких представлено ядерний та мітохондріальний геноми, а розміри самого геному значно менші, ніж у тварин. Окрім того, спадковість грибів досить часто пов’язана і з плазмідами мітохондрій чи цитоплазми. Ядер у грибниці багато, що забезпечує захист від мутацій та значне посилення активності окремих генів. До складу клітинних оболонок багатьох грибів входять меланіни, які захищають від ферментативного розщеплення, ультрафіолетового випромінювання та висихання. Диференційовані тканини та вегетативні органи в тілі грибів чітко не виражено. Справжні гриби розглядають як самостійну групу Fungi (від. лат. fungus – гриб), яка в сучасній системі органічного світу (С. Едл із співавторами, 2012) належить до групи Опістоконти. До справжніх грибів у цій системі відносять вісім відділів, серед яких Хитридіомікоти (синхитріум – збудник раку картоплі), Зигомікоти (мукор – біла цвіль, ризопус – чорна цвіль), Аскомікоти (дріжджі, аспергіл, пеніциліум, трюфелі, зморшки) та Базидіомікоти (мухомори, печериці, боровики, трутовики, дощовики). Для класифікації грибів використовують такі основні категорії, як царство, відділ, клас, порядок, родина, рід та вид. За будовою справжні гриби поділяють на нижчі (з несептованою грибницею) і вищі (з грибницею, поділеною на септи), а за розмірами – на макро- та мікроміцети. Основними екологічними групами, що мають для людини найбільше значення, є шапинкові гриби, гриби-паразити, цвілеві гриби, дріжджеві гриби. Ліхенізовані гриби (або лишайники) в сучасній системі грибів не утворюють окремої систематичної групи, а розглядаються як види грибів, взаємопов’язаних з різними видами водоростей та ціанобактерій. Шапинкові гриби – це гриби, ознаками яких є наявність плодових тіл з ніжкою та шапкою, сапротрофний та мутуалістичний способи живлення й здатність утворювати мікоризу. За особливостями будови поверхні, які пов’язані із спороносним шаром на нижній частині шапки, шапинкові гриби поділяють на: трубчасті гриби (білий гриб, маслюк, підберезник) та пластинчасті гриби (сироїжки, лисички, рижики). За використанням в їжу гриби поділяють на: безумовно їстівні (білий, підосичники, маслюки), умовно їстівні (сироїжки), отруйні (бліда поганка, червоний мухомор, несправжні опеньки). Гриби-паразити – це група грибів, які живляться за рахунок поживних речовин живих організмів, мають різноманітні способи зараження та утворюють величезну кількість спор. Грибами-паразитами є трутовики, сажкові, іржасті, ріжкові, борошнисторосяні гриби. Цвілеві гриби – це група грибів, загальними ознаками яких є утворення нальоту на субстратах, сапротрофний спосіб живлення та виділення захисних речовин-антибіотиків. До них відносять нижчі одноклітинні (наприклад, мукор) і вищі багатоклітинні (наприклад, пеніцил, аспергіл) гриби. Цвілеві гриби поширені по всій земній кулі. Їх природним місцеіснуванням є верхні шари ґрунту. Дріжджеві гриби – це одноклітинні гриби, ознаками яких є здатність до анаеробного дихання, брунькування, сапротрофний й паразитичний способи живлення. Представниками групи є пекарські й винні дріжджі, кандида білява (збудник молочниці), пневмоцистис (збудник пневмонії) та ін. Отже, справжні гриби є найрізноманітнішою групою грибів, що має спільні з тваринами ознаки і поступається їм лише за кількістю видів. Чому лишайники є симбіотичними асоціаціями організмів? Лишайники (ліхенізовані гриби) – це асоціації справжніх грибів (мікобіонти) та фотосинтезуючих організмів (фотобіонти). Ліхенізовані гриби є представниками відділу Аскомікоти, і їхня частка серед справжніх грибів становить близько 20 %. Тривалий час вважали, що ліхенізовані гриби у вільному стані без водоростей існувати не можуть. Але молекулярно-генетичні дослідження довели, що один і той самий вид гриба може жити й розмножуватися і як сапротроф, і як симбіонт в асоціації з фотосинтезуючим організмом. Фотобіонтами лишайників є представники зелених водоростей (требуксія, кладофора, трентеполія) та ціанобактерій (носток, анабена). Окрім того, всередині тіла багатьох лишайників можуть жити й нефотосинтезуючі організми (бактерії, дріжджі). Лишайники мають своєрідну форму вегетативного тіла (слані, або талому) у вигляді кірочки (накипні лишайники графіс, леканора), листкоподібної пластинки (листуваті лишайники стінна золотянка, пармелія) або кущика (кущисті лишайники ягель, бородач). Розмноження у лишайників здебільшого вегетативне за допомогою особливих утворів, якими є вирости на тілі або всередині нього. Ще однією особливістю лишайників є утворення особливих лишайникових речовин, що захищають від поїдання та мікроорганізмів, надають забарвлення та контролюють світловий вплив, регулюють взаємовідносини з рослинами тощо. Отже, ліхенізовані гриби – це симбіотичне об’єднання (асоціація) справжніх грибів з одним або декількома видами фотосинтезуючих організмів.
3.Роль рослин
Рослина одержує з навколишнього середовища гази, солі, воду — все те, з чого вона будує своє тіло; рослина і середовище становлять єдине ціле. Відмітною особливістю зелених рослин, забарвлених пігментом хлорофілом, є їх властивість перетворювати неорганічні речовини в органічні, необхідні для життя. Вдень зелені рослини поглинають з повітря вуглекислий газ і виділяють кисень. Цей газообмін та уловлювання світлових променів відбуваються за допомогою великої листкової поверхні, а видобування з грунту води і мінеральних солей — з допомогою дуже розгалуженої кореневої системи.
Роль зелених рослин у природі передусім полягає в тому, що в процесі життєдіяльності вони нагромаджують величезні запаси цінної органічної (вуглецевої) речовини, очищають повітря від: вуглекислого газу і збагачують його киснем. Органічні речовини використовуються всіма живими істотами для харчування, а кисень повітря — для дихання.
Особливо велике значення рослин, які вирощуються в сільському господарстві. Людина завдяки зеленим рослинам з найпоширеніших у природі речовин (води, вуглекислого газу і солей), користуючись сонячною енергією, добуває цінні органічні речовини: білки, вуглеводи, жири, вітаміни та ін. Названі рослинні речовини за допомогою тварин переробляються в ще цінніші продукти: м’ясо, сало, масло, молоко, яйця, вовну, шкіру, тобто в усе те, що необхідне для життя людини.
Рослини дають людині їжу, а також будівельний матеріал, сировину для промисловості (смолу, олію, каучук, гутаперчу, дубильні речовини, спирт та ін.). Крім того, з рослин виробляють різноманітні ліки. Звідси зрозуміло, чому людина ще з давніх часів цікавилася рослинами, збирала їх, вивчала і вирощувала.
Необхідно підкреслити, що навіть такі речовини, як кам’яне вугілля і нафта, походять з рослин, які росли на землі в стародавні часи. Енергія сонячних променів, яка колись була уловлена цими рослинами, в процесі горіння вивільняється і використовується людиною. Також і торф, що використовується на паливо і на добрива, походить від рослин, які росли на болотах.
Однак не всі рослини мають зелене забарвлення. Гриби, бактерії і деякі з вищих рослин не мають хлорофілу і тому нездатні самі виробляти для себе органічну поживу 3 речовин неорганічних. Такі не зелені рослини (сапрофіти), які часто невидимі простим оком, у великій кількості ростуть на мертвій органічній речовині, що залишається після загибелі рослин і тварин, використовують її для свого живлення, руйнують, мінералізують і таким чином приводять в стан, придатний для використання зеленими рослинами. В цьому полягає позитивна роль не зелених безхлорофільних рослин.
Людина вивчає рослини і їх властивості ще й тому, що багато з них завдає величезної шкоди, наприклад численні бур’яни (пажитниця, пирій, осот та ін.), які глушать культурні рослини на полях, або багато не зелених — безхлорофільних рослин, в тому числі паразитні гриби (іржа, сажка, ріжки та ін.), що уражають культурні рослини. Найдрібніші не зелені рослини — бактерії, проникаючи в організм людини і тварин, викликають різні заразні хвороби. З усіма рослинами, які завдають шкоди сільському господарству, людина веде систематичну боротьбу.
Роль грибів
Гриби відіграють важливу роль у колообігу речовин у природі, у зв'язку з чим, значення грибів надзвичайно велике. Ці організми-сапротрофи розкладають органічні сполуки грунту до мінеральних, які в подальшому засвоюються рослинами. Грунтові гриби, в першу чергу цвілеві, відіграють виняткову роль у грунтоутворенні. Так, в лісі гриби, завдяки своїй здатності утворювати різні ферменти, здійснюють процес розкладання підстилки з листя та деревини. Також в грибниці багатьох грибів накопичуються органічні речовини, які після її руйнування перетворюються на перегній. Науковий факт, що мікориза (симбіоз грибів та рослин) позитивно впливає на життєдіяльність рослин. Крім шляпочних грибів, мікоризу утворюють багато цвілевих грибів. Вони можуть знаходитися у взаємовигідних відносинах із трав'янистими рослинами, у тому числі культурними видами. Багато тварин вживають в їжу плодові тіла шапинкових грибів, наприклад, ссавці (білки, гризуни, кабани, козулі), комахи, птахи, тощо. Негативна властивість деяких грибів - вони можуть бути паразитами деяких рослин і вищих тварин. Гриби-паразити (трутовики, цвілеві гриби) можуть руйнувати дерева, повністю знищити уражені рослини здатні фітофтора, мучністоросяние гриби.
Велике значення грибів, в тому числі цвілевих, в житті людини. Відомо більше 100 видів їстівних грибів, але в їжу вживають не більше 40. В грибах міститься багато поживних речовин. Деякі види їстівних грибів, наприклад, печериці, гливу, штучно розводять в пристосованих для цього приміщеннях. Із таких цвілевих грибів, як пеніцил, аспергіл, отримують лікарські препарати - антибіотики, які знищують клітини деяких хвороботворних бактерій, не впливаючи на клітини господаря. Загальновідома роль хлібопекарських, винних, пивних дріжджів у приготуванні спиртних напоїв, оцту, кефіру, хлібопеченні. У харчовій промисловості використовують певні види цвілевих грибів для виробництва сортів твердих сирів із гострим смаком і специфічним запахом. З деяких видів цвілевих грибів виділяють речовини, які прискорюють ріст рослин. Такі речовини застосовують для збільшення розмірів безнасінних ягід деяких сортів винограду. Існують види грибів, що паразитують в комах. Їх застосовують при біологічному методі боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур.
Багато неїстівних грибів шкодять здоров'ю людини при випадковому вживанні їх в їжу. Найбільш небезпечні отруйні шапинкові гриби - бліда поганка, мухомор, деякі види сироїжок, печериць, які можуть викликати смертельні отруєння. Отруєння людини також можуть спровокувати запліснявілі продукти харчування, тому що багато видів цвілевих грибів містять отрути і речовини, які викликають утворення злоякісних пухлин.
Великі збитки господарству людини приносять гриби, які пошкоджують дерева (трутовики, плісняві гриби). Вони руйнують дерев'яні частини будівель, меблі, деревину на складах, книги в сховищах, твори мистецтва, тощо. Поширені в середній смузі Росії та Україні такі захворювання рослин, як сажка злакових, плодова гниль груші та яблуні, інші. Домашні тварини та люди можуть хворіти при ураженні шкіри різними пліснявими та дріжджовими грибками (стригучий лишай, парша).